Тетяна Мірошник, бізнес-аналітик, дизайнер користувацького досвіду
Ковід. Усамітнення та адаптація.
Проблема соціалізації дітей особливо гостро проявилась ще за часів ковіда. Коли ми змушені були призвичаїтись до ізоляції і так званого “домашнього режиму”. Ми повинні були швидко адаптуватись, придумати способи, як навчатись, вести бізнес, працювати та вирішувати справи віддалено. Все відбувалося стрімко і ніхто не переймався проблемами усамітнення, нестачі живого спілкування.
Особливо складно було батькам. Їм потрібно було подбати про власні справи, підлаштувати їх під “життя онлайн” та водночас влаштувати і організувати нове життя для своїх дітей.
Ніхто не був до цього готовий.
Ніхто не знав, як робити це правильно. Але з часом ми навчилися жити і працювати онлайн, жити на відстані один від одного. Ми відкрили для себе безліч онлайн інструментів, зрозуміли, як це зручно – вирішувати все за хвилини і стали у цьому ефективні.
Завдяки стрімким змінам, які відбулися в суспільстві за останні 4 роки, ми зрозуміли і оцінили, яким важливим для нас є спілкування, а особливо живі реальні контакти. Вам знайома ця фраза: “Людина – істота соціальна”? Саме так. Людина не може жити в ізоляції.
Люди від народження потребують спілкування та навчання, які допомагають їм адаптуватися до суспільства. Якщо людина ізольована або мало спілкується, їй важко буде знайти спільну мову з людьми та вжитися в суспільство.
Живе оточення – це наша природа.
Тоді чому нам так легко відмовлятися від спілкування? Я подивилась на цю ситуацію під нестандартним кутом. Замість того, щоб радити вам організовувати оффлайн зустрічі, квести, воркшопи та таке інше (що може бути навіть небезпечним у нинішній ситуації), спробуємо розібратися з реальними причинами і тим, як на них можна вплинути.
Навчатись онлайн легше
Живучи день за днем онлайн стає звичним не виходити з дому, не спілкуватись лицем до лиця. Діти бачать, що можливо жити і без цього. Так навіть легше. Чому?
Онлайн спілкування потребує менших ресурсів, як фізичних, так і емоційних.
Не треба нікуди йти. Якщо нудно або некомфортно, можна вимкнути камеру, сказати, що пропав інтернет або вийти з уроку. Нікого немає поруч, щоб контролювати або спричинити незручності. В реальному житті так не вийде.
Але давайте подивимось у витоки проблеми: у природні механізми, які впливають на нашу поведінку та потреби.
Причина – у нашому мозку
Наш мозок влаштований так, щоб “берегти заряд”, тобто він намагається робити все за якомога меньших ресурсів. Це обумовлено еволюційною потребою виживати: щоб вижити потрібна енергія, щоб енергії було більше – потрібна їжа і відпочинок, та економія ресурсів. Ця потреба сформувалася і закріпилися у людському мозку протягом тисячоліть еволюції. В сучасному світі це вже не так актуально. Але потребу не можно відмінити або замінити на щось “більш актуальне”. Потрібні нові вехи еволюції, що триватимуть сторіччями. Це дуже довго, ви погодитесь.
Мозок змінюється еволюційним шляхом.
Давайте розбиратися далі, щоб зрозуміти, що впливає на нас, і на що, і як саме, можемо вплинути ми.Заради “економії заряду” людський мозок намагається все спростити. Проблема соціалізації полягає у тому, що для неї потрібна додаткова енергія. Хоча соціалізація теж є потребою притаманною людству протягом сторіч, але вона не є основною, головною потребою. Тобто для нашого мозку важливіше забезпечити наше виживання, ніж щастя, комфорт та розвиток. Пам’ятаєте піраміду Маслоу*? Базові потреби завжди на першому місці, бо вони забезпечують виживання. Іншими словами, потреба “економії заряду” відноситься до базових потреб, а потреба у соціумі – до вищих.
Як вплинути на наш мозок і на наш стан?
Навіщо впливати на наш мозок? Бо саме він контролює поведінку, виробляючи гормони, які сприяють соціалізації, викликають відчуття задоволення під час спілкування (оксітоцин, дофамін, ендорфін та серотонин*). Цей механізм природнім шляхом стимулює в нас бажання спілкуватись більше. Це працює примірно так. Ділянки мозку, які відповідають за соціальні зв’язки (остріцева кора* та скронева ділянка, та лімбічна система*) будуть розвиватись за умови їх стимуляції, тобто спілкування. Встановленно, що мозок розвивається там, де використовується*. Мозок вибудовує нові нейронні шляхи, які згодом формують стабільну структуру.
Мозок розвивається там, де використовується.
Нові нейронні шляхи утворюються і змінюються за допомогою гормону дофаміну. Це такий гормон, який виробляється мозком від відчуття задоволення. Можно сказати, це – “гормон задоволення”. Тобто, для розвитку та навчання людям потрібне відчуття задоволення або радості. Від цього мозок швидше утворює нові міцні зв’язки відносно тієї сфери, яку вивчає людина.
З мозком розібралися. Тепер бачимо, чому проблема послаблення соціальних зв’язків така сильна і поширена. Тому що потреба у соціумі для нашого мозку не є першочерговою. Саме тому ми так швидко “замикаємось у собі”, якщо опиняємось у складних умовах, де спілкування ускладнено або викликає неприємні відчуття.
Що ж робити?
Якщо перенести ці знання на тему соціалізації або ізоляції від живого оточення, то стає зрозуміло, що головне – створити такі умови, в котрих діти (і дорослі також) будуть отримувати задоволення від спілкування. Коли людина отримує задоволення, їй легше навчатися і спілкуватися.
Отже задача – навчити наших дітей отримувати задоволення від спілкування. Задача нелегка, її треба вирішувати творчо і обов’язково індивідуально. Немає універсальних методів, як встановити якісний екологічний зв’язок між людьми. Але є важливий момент – діти навчаються за принципом імпринтингу, тобто копіювання, уподоблення до тих, хто їм подобається або хто є для них авторитетом. Вони ніби всмоктують ваш приклад, а потім намагаються його відтворити у власних вчинках, через своє розуміння. Простими словами, діти повинні бачити, як ми (дорослі) отримуємо задоволення від спілкування з ними та один з одним. Дітям потрібне середовище, в якому приємно і безпечно спілкуватися і саме дорослі можуть створити це середовище. Спачатку для себе самих, а потім і для детей.
Дітям потрібне середовище, в якому приємно і безпечно спілкуватися.
Немає такого, щоб дитина могла повністю обійтися і бути успішною без допомоги батьків, вчителів або просто інших дорослих. Потрібно, щоб дома поруч з дитиною був відповідальний дорослий. Саме це створює заклад для успішної живої комунікації. Саме вдома дитині прививають відчуття соціальної успішності, що викликає відчуття задоволення, радості від спілкування з реальною людиною. Таким чином, потреба у спілкуванні стає стійкою і важливою. Здорове оточення допомагає цю потребу встановити, підсилити та реалізувати.